Заочна подорож «У край поліський» (присвячена творчості поетів-земляків А. О. Клюску і П.П. Фатенку)
Мета: - поглибити знання учнів про літературу рідного краю;
- розвивати інтерес до культури і літератури рідного краю;
- сприяти вихованню в учнів любові до поезії, до навколишнього світу, до рідної батьківської землі.
Тип уроку: урок громадянської лірики.
Обладнання: карта Житомирщини, портрети поетів-земляків П. Фатенка і А. Клюска, виставка творів, ілюстрації до творів, аудіо записи.
ХІД УРОКУ
Учень 1.
Я так люблю тебе, Полісся,
Як промінь сонця на весні, твої ліси, поля і ріки,
Що творять радість на землі.
У мене наче дві родини,
Як два крила, що я люблю,
Одне – це Черкаси,
А друге – Звягель, де живу.
Учитель.
Ця поезія увійшла до збірки чудового поета-пісняра Петра Фатенка «Пісні мого серця».
Учень 2.
Люблю живе мереживо стежин
Того села, що всі зовуть Тернівка.
Це – батьківщина, це – моя домівка,
Вона – як мати, я ж для неї син.
І зависа на віях срібло сліз,
Коли я , після довгої розлуки,
Вдивляюся в свого дитинства луки,
Вітаюсь до замріяних беріз.
Учитель.
Цією поезією відкривається збірка «Дике поле» Анатолія Клюкка.
На кроні Звягельського літературного дерева розрослись могутні поетичні гілки А. Клюска і П. Фатенка, нинішніх співців Поліського краю. А Клюско – поет, який прагне, щоб люди відчували його поезію серцем. П. Фатенко, вихований на патріотичних почуттях, глибоко розуміє значимість малої батьківщини, родинного гнізда.
Сьогодні ми озвучимо поезії, які возвеличують нашу Вітчизну, край поліський, рідний Звягель, що став колискою Лесі Українки.
Учень 3.
Мені дуже подобається поезія А. Клюска «В бору».
Мов Полісся суворі стражі,
На посту ви застили велично.
Вашій варті немає межі,
Бо, здається, стояли тут вічно.
Проривають зелені шатри
Голубіні серпанки прозорі.
В них здивовано шепчуть вітри
Непорушністю вражені бору.
Й хоч чуби не сріблить сивина,
Ви – древлянського краю коріння,
Віковічна його дивина
І краса, і душа, і нетління.
Учитель.
Могутньо шумлять поліські ліси - діброви,
Проривають голубі серпанки небес,
Дивують і звеличують душу своєю красою і нетлінням.
Учень.
І ще одна чудова поезія А. Клюска про рідний край Полісся. Послухайте: «Звягелю наш».
Українського Полісся славний страж
В кожнім серці озовися, Звягелю наш.
Вийшов вмитись в срібні роси, серед круч
Заплелась в зелені коси стрічка-Случ.
У сивіючу древлянську далечінь
Диво-красень надслучанський, оком кинь,
Чи не з неї звик черпати міць, бува,
Й не змогла тебе зім’яти татарва.
Позирає он фортеця з висоти
Й предків-русичів, здається, чуєш ти
Розростайся , наче мрія, знов і знов,
Наші думи тебе гріють і любов.
Учитель.
Поет здійснює екскурсію у славне історичне минуле краю. Милується древлянською землею, Случчю, фортецею, що «позирає з висоти». Ніщо не може бути більш значимим, ніж усвідомлення себе сином своєї землі. У цьому переконаний А. Клюско.
З великою любов’ю і теплом говорять наші поети про рідну землю, вселяють у нас віру у прекрасне майбутнє краю «синьооких ланів».( Звучить пісня на слова П. Фатенка «Моя земля - моє Полісся», музика В. Адамовича).
Мій рідний край – моє Полісся,
Моя земля – свята земля.
Дзвенить у серці вічна пісня
Краса поліська ти моя.
Приспів.
Земле моя! Краса калинова,
Синьоокі лани, мов озера стоять.
А ліс загадковий і пісня казкова
І в синьому небі лелеки летять.
А в небі лелеки летять і летять!
Тобі вклоняюсь я уклінно,
Землі такої не знайду.
Життя мого, життя у ній коріння
Тебе до серця пригорну.
Приспів.
Моя земля, моє Полісся!
В красі казковій розквітай.
Дзвенить, дзвенить у серці вічна пісня,
Поліська земле, рідний край!
Приспів.
Учитель.
Закоханий в Україну, рідний край, її працьовитих людей П. Фатенко. Він – патріот своєї держави. І це виливається у таких його словах:
Зачарований красою,
Україно ти моя,
Я закоханий тобою
На віки, на всі літа.
Я люблю тебе з дитинства –
Батько так мене навчив,
Й закохався я навіки
В твій пісенний перелив.
Ти розкинулась широко
Між степів і між лісів,
Над тобою світ високий,
Рідний край моїх батьків.
І несем любов цю щиру
З давнини усіх віків,
Наша мати-Україна
В серцях люблячих синів.
Учитель.
Говорячи про Україну і українців, А. Клюско прагне бути почутим кожним, хто любить свою землю, рідне місто над Случчю. Про це вірш «Розмова із серцем».
(Читає учень)
Чом чарують очі, і не знаю,
Може в серця свого запитаю,
Ці , порослі мохом, сиві кручі
З гордими поставами, над Случчю.
Чом, розтавши в зелені діброви,
Вслухуюсь в пташині перемови,
В володіння Мавки поринаю
І під шелест тихий засинаю.
Чом, неначе лагідні коханку,
Обіймаю поглядом щоранку
Молоду берізку коло хати?
Чом велить творити і плекати,
Краю розмаїття незабутнє.
Й скаже серце у відповідь: «Мабуть, ще
З молоком ти певне материнським
Щось всмоктав до болю українське»
Учитель
Сиві кручі, порослі мохом, зелені діброви з пташиними переливами, таємниче володіння Мавки і тиха молода берізка коло хати – чудову образи дитинства, зігрітого материнською любов’ю.
Учень.
Я себе намагаюсь знайти
У співучій твоїй глибині
І наснагу даєш мені ти
І простори, якісь неземні.
Наче к казку, ховаюсь в тобі,
Де величність чарує жива.
Як я вдячний тій добрій добі,
Коли перші промовив слова .
І відтоді всю мудрість твою
Намагаюсь і прагну збагнуть,
Та пишаюсь, що мову мою
Українською люди зовуть.
Учитель.
П. П. Фатенко також уболіває за свій край, за свою землю, за долю свого народу. Але найбільше його увага – малій батьківщині, де людина народжується, виховується, робить перші самостійні кроки у житті. (Звучить пісня на слова П. Фатенка «Орепи – село на Поліссі», музика І. Мамайчука).
У сонячнім сяйві під небом блакитним,
Де жайворон ніжно і дзвінко співа,
Орепи, Орепи – село на Поліссі,
Тут слава родтлась твоя трудова.
Приспів.
Рідні Орепи і батьківська хата
У серці моїм вічно пам'ять жива,
Тепла усмішка, де жде мене мати,
Закохана в зорі навіки земля.
Село, мов картина,
Малюнками хата.
Такої краси на землі не знайти,
Костюк, Козачок – це герої -солдати
У славу безсмертя навіки пішли.
Приспів.
Учень.
Високу оцінку поетичній творчості Клюскка давав у 2001 році В. Грабовський, лауреат премії імені Лесі Українки : «Давайте відповідь на всі найгостріші питання часу – у цьому запорука успіху творчого пошуку поета.» Уся творчість А. Клюска – це своєрідний звіт перед земляками -українцями, як треба любити, берегти, захоплюватися.
Послухайте вірш А. Клюска «В. Б. Грабовському з любов’ю»
Мій любий поетичний друже,
Людино з храму на крові!
Зібралось нас багато дуже,
І всі «убиті»… хоч живі.
А ти у вирі, мов лелека,
Помчав у морок небуття.
І, певно, Богу там, далеко,
Складаєш іспит за життя.
Складаєш, як завше, на відмінно.
Ти в нас – естет і ерудит.
І Бог тебе під руку чинно
Введе у потойбічний світ.
А нам, скажи, що нам робити –
Нещасним сиротам твоїм?
Хто буде словом нас будити
І розмаїттям дивних рим.
Дивлюсь на берег загадковий,
Куди нам поспішати гріх.
Хоч світ там праведний і новий,
Лякає берег той усіх.
На тому – може, і не гірше
В обіймах матері й отця…
На цьому ж – стукатимуть вірші у наші зболені серця.
Учитель.
Вершиною мрії П. Фатенка, як сам він зізнається, є створений разом з І. Мамайчуком чоловічий вокальний ансамбль «Хміль», якому присвоєне високе і почесне звання народного, де він співає понад десять років (звучить пісня «Моє місто» на слова П. Фатенка, музика В. Адамовича).
Сонце купається в хвилі,
Случ плавно води несе
Дзвонять куранти на вежі,
Слава навкруг тебе йде.
Приспів.
Древній Звягель – моє місто,
А кругом шумлять ліси.
Древній Звягель – це Полісся,
Край лелечої (чарівної) краси.
Хвиля на сонці іскриться,
Котиться даль золота.
Там, де Вкраїни колиска,
Київський берег Дніпра.
Приспів.
Прапор коругвою звився,
З гербом твоїм золотим.
Місто моє старовинне
Стало в житті дорогим.
Приспів.
З містом у мене надія,
Доля моя трудова.
З нею я хочу зустріти
Щастя, любов і життя.
Учитель.
На нашому уроці присутні А. О. Клюско і П.П. Фатенко. Ми маємо прекрасну нагоду з перших вуст відчути оте замилування мальовничим Поліссямс, його красою, стати добрішими і душевно багатшими. Запрошую до слова П. П. Фатенка (виступає автор)
Запрошую до слова А. О. Клюска (виступає автор)
Учитель.
Нове покоління учиться у своїх поетів-земляків любити рідний край, землю, де народився і виріс, не пускати в серце байдужості ї розчарованостї. Про свою любов до рідного міста розповідає у власному вірші учениця 9 класу Анжела Цимбалюк.
Рідне місто
Я люблю своє рідне місто
За красу кучерявих садків,
За вируючі ранки росисті
І за тишу ясних вечорів.
За і пісні солов’їв легкокрилі,
Що порушують спокій нічний.
А ще більше люблю місто миле
За народ гомінкий трудовий.
Я не можу його не любити.
Місту рідному вічно рости
Хоч і важко на карті світу
Моє місто маленьке знайти.
Використана література:
1. «Хроніка української революції. Помаранчева революція у віршах», А. Клюско, Житомир «Полісся»; 2005.
2. «33. Поезії.» А. Клюско,Новоград-
3. «Дике поле », А. Клюско, Житомир «Полісся»; 2001.
4. «Позакласна робота з української мови та літератури», Тернопіль, Богдан, 2007.
5. «Пісні мого серця», П. Фатенко, НовоГрад, 2005.
6. «Література рідного краю», Г.Г. Осадчук, Новоград-Волинсь
Комментариев нет:
Отправить комментарий